Великолюбінська громада
Львівська область, Городоцький район
gov.ua
державні сайти України
 

Завидовичі

Завидо́вичі — село в Україні, в Городоцькому районі Львівської області. Населення становить 918 осіб. Орган місцевого самоврядування — Великолюбінська селищна рада.

Село Завидовичі, Городоцького району розташоване на добрих чорноземних ґрунтах за 10 км на південь від районного центру і за 35 км від обласного Львова на захід.

Перша письмова згадка про його існування відноситься до 1443 року. Але витоки села потрібно датувати VII-VIII ст., періоду розпаду родового ладу на нашій території. Науковці вважають, що в цей період виникли населені пункти, назви яких закінчуються на «-ичі». Назва села походить від давньоруського власного імені. В «Літописі руському» під 1128р. згаданий новгородський посадник Завид Дмитрович, а під 1167р. – боярин Завид. Звідси і назва села – Завидовичі.

В давньоруські часи на території могло існувати укріплення. На цю думку наштовхує назва великого (близько 50 га) поля Острів, зафіксована в документі 1787р. Загадковим є походження назви Золота Гора.

Збереглись деякі матеріали. Зокрема в акті люстрації 1565р. відзначено, що в Завидовичах проживало 15 кметів на пів ланових наділах і 12 загородників. В селі була церква і корчма. Священик платив 2 золотих щорічно податку. Ці та інші прибутки, які становили 38 золотих, йшли до Городоцького замку. В селі також був фільварок, в якому вирощували різноманітне зерно, а також розводилася птиця, худоба, свині і робочі воли. Сільською громадою керував батальйон, який був звільнений від інших повинностей.

В 1665р. за актом люстрації зафіксовано різке погіршення економічного стану. Корчма вже не давала 24 золотих прибутку, а фільварок мав тільки 452 копи зібраного збіжжя.

Проте, на 1752р. в селі вже була церква та два цвинтари. Однак у 1777р. почали будувати нову яка і до сих пір носить ім’я архангела Михаїла. Планували побудувати велику церкву, та пан захотів будувати костел, але громада настояла на своєму. І церкву таки збудували, та збудували набагато меншу, ніж було задумано, бо викрали гроші. Будівництво церкви було завершено в 1786р., першим священиком якої став Лушпинський.

У 1787р. австрійські чиновники склали в селі так звану Йосифівську метрику, тобто детально списали всі сільські землі та їх власників. В Завидовичах тоді виявилося 110 номерів і 53 різних прізвищ селян. До найпоширеніших відносяться прізвища Кіт, Зигар та Кобза. До села належало 2988 моргів різних сільськогосподарських угідь. З них понад 41% відходило поміщикові, 182 морги – церкві, решта – громаді. 31% угідь становили луки, городи та пасовиська, решта – лише поля.

Зі свідчень літопису, у 1832р. священиком в селі є о. Матвій Громниць кий, проживає 800 чол. греко-католицького населення і працює дяківська школа.

У 1859р. в Завидовичах працювала початкова тривіальна школа. Відвідували її всього 10 хлопчиків та 8 дівчаток. Вчитель Іван Леськович отримував від громади 231 золотий річної платні.

На 1890р. в Завидовичах проживало 831 чол., була 161 хата. 79 чол. Проживало у фільварку. За національною ознакою сільське населення складалось з 856 українців, 54 поляків і 30 євреїв.

У вересні 1891р. дев’ять сільських господарств знищила пожежа.

У 1896р. вийшла з друку книга К. Фалькевича «Монографія Городоцького повіту», де було вказано, що при дворі в Завидовичах є гуральня, млин та хмелярня. В селі працювала однокласна українська школа. Двірські володіння займали 9 км², а селянські – 5,11 км².

 

6 березня 1899р. до Львівського намісництва була подана заява-прохання з підписами 14 селян про надання дозволу на заснування в селі читальні «Просвіта». Підписи поставили: 59-річний о. Валеріан Харлампович, Федір та Василь Маліновські, Андрій, Іван та Степан Васюти, Іван та Федір Фур даси, Григорій Кравець, Олекса Козел, Андрій Николин, Григорій Яремчук та Степан Веремчук. Дозвіл був отриманий в хаті Андрія Николина, де відбувалися установчі збори, на яких було прийнято ще 22 чол. Дозвіл отримано 15 квітня, а 20 в хаті того ж Николина була відкрита селянська кооперативна крамниця з початковим капіталом 25 золотих.

У 1900р. читальня об’єднувала вже 50 чол., з яких тридцять були неписьменними. Бібліотека налічувала сто книг, тридцять з яких подарував пан Едуард Завидовський-Вайсман, а двадцять чотири книги читальня закупила у Львові. Члени платили щорічні внески по одній короні. До читальні приходила газета «Свобода».

На початку ХХ ст. В селі була непроста внутрішня ситуація, з цього приводу, 29 вересня 1908р. війт Василь Маційовський писав до «Просвіти» у Львові, що сільська читальня протягом кількох років не посилює діяльності і просив прислати делегата на загальні збори в селі, щоб оживити читальню. Такі збори відбулися 30 жовтня 1908р., на них було обрано новий виділ: головою став Іван Маційовський, заступником Іван Пелька, касиром – Василь Маційовський. Одночасно було освячено новозбудований громадський дім, де розмістилася канцелярія і читальня. Львівська «Просвіта» вислала в подарунок новій читальні 70 книг.

Після війни читальня також довго не могла відновити своєї роботи в селі. А у 1931р. приїхав в рідне село кравець Богдан Рудий із Самбора. Він почав гуртувати людей з метою відновлення читальні. 30 жовтня до воєводства надійшла заява за отриманням дозволу на заснування тут читальні. Її підписали Богдан Рудий, Іван та Степан Жигарі, Дмитро та Микала Гавриляки, Стах Яремчик, Григорій Лаврик, Григорій Кокотко, Михайло Васильків, Григорій Юрчишин та о. Василь Сень.

27 грудня 1931р. відбулися установчі збори, на яких до читальні вписалося 57 чол. Головою обрали Г. Кокотка, секретарем – Г. Юрчишина. Вже у 1933р. читальня за 200 золотих закупила бібліотеку у 136 книг. При читальні працював аматорський куток (керівник Григорій Па чеха з Хишевич). В тому ж році був заснований мішаний хор з 39 чоловік. Вистави проходили у великій стодолі Маційовських. Кошти з вистав та концертів йшли на підготовку будівництва нового будинку читальні та школи. В селі працювала молочарня кооперативу «Єдність» та гурток «Сільський господар». Було 240 господарств, серед них – 5 польських та 2 єврейських. Євреї тримали крамнички. Існувала 3-класна школа. В 1934 читальня мала вже 170 чол. Але 31 травня староство несподівано заборонило діяльність читальні і вона зуміла запрацювати тільки через рік. Приводом до заборони стали дві доповіді, виголошені тут без відома польської влади. Читальню звинуватили ще і в тому, що в лютому 1934р. тут були розповсюджені листівки з текстом забороненої пісні. Поступово читальня активізувала роботу. Ставилися вистави, одночасно йшло будівництво нового 2-поверхового будинку. Співпрацювали з громадами сіл Поріччя, Зашковичі, Хишевичі.

Але початок Другої світової війни повернув розвиток історичних подій в інше русло.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь